Перекладач Нільс Хокансон про нові горизонти української літератури в Швеції

Перекладач Нільс Хокансон став одним із номінантів на премію Drahomán Prize, яка відзначає досягнення перекладачів з української мови на інші мови світу. 29 травня в Києві оголосять лауреата цього престижного конкурсу. У короткому списку також присутні перекладачі на італійську (Ярина Груша та Алессандро Акіллі) та англійську (Ніна Мюррей).

LB.ua вирішив поспілкуватися з кожним із номінантів, щоб дізнатися про їхній шлях до вивчення української мови, обізнаність їхніх співвітчизників з українською історією та культурою, а також про зміни, які відбулися в цьому знанні під час повномасштабної війни Росії проти України.

Перекладач Нільс Хокансон: шлях до української літератури

Нільс Хокансон отримав номінацію за переклад роману «Амадока» Софії Андрухович. Він є шведським письменником, перекладачем, видавцем та дослідником. Окрім Андрухович, Хокансон також переклав твори Сергія Жадана та Любові Якимчук. Як дослідник, він вивчає історію та філософію перекладу, а до того, як почати працювати з українською літературою, вивчав російську мову.

Наша розмова почалася з питання про те, чому Хокансон вирішив перейти до перекладу з української після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Я вперше познайомився з українською мовою у 2007 році під час короткого візиту до Києва, але тоді ще не вивчав її. Пізніше я працював у Білорусі з місцевими видавцями, що дало мені краще розуміння ситуації в цьому регіоні. Однак лише початок війни став сигналом для пробудження — не лише для шведських, а й багатьох інших перекладачів з російської. Саме тоді багато хто зрозумів, що ми, спеціалісти зі славістики, виховані в москвоцентричній традиції, почали цікавитися українською», — зазначив Хокансон.

Він також досліджує історію перекладів на шведську мову та нещодавно написав статтю про традицію перекладів з української. За його словами, таких перекладів було небагато, хоча в першу третину ХХ століття цей процес був активнішим, і між українськими та шведськими авторами існували прямі контакти.

«Наприклад, шведський дослідник Альфред Єнсен деякий час жив у Львові, де спілкувався з Михайлом Коцюбинським. Тоді з’явилося кілька антологій та окремих текстів, а також книга про Україну, яку він представив шведським читачам», — додав Хокансон.

Після Другої світової війни москвоцентричний підхід став домінувати серед славістів, включаючи шведських, і прямі контакти між шведськими перекладачами та українськими авторами практично зникли до 2022 року.

Вивчення української мови та вибір творів для перекладу

Коли Хокансон вирішив переключитися на переклади з української, спочатку не було жодних курсів. Події 2014 року не викликали академічного інтересу до України. Проте після лютого 2022 року університети почали організовувати курси. Один із перших курсів проходив у Гетеборзі для тих, хто вже знав якусь слов’янську мову. Хокансон відвідував їх, але через роботу йому було важко поєднувати навчання. Тому він вивчив мову самостійно, спочатку читаючи поезію та новини, а згодом і художню прозу.

Щодо вибору творів для перекладу, Хокансон зазначив: «Це завжди складно. Я намагаюся зацікавити шведських видавців українськими романами, які прочитав. Але їм важко зрозуміти, наскільки хороша книга, якщо вона не була перекладена на англійську або іншу мову, якою вони читають. Вони хочуть знати, чи варто вкладати гроші в переклад». Більшість його перекладів стали вибором видавців.

«З одного боку, так, бракує проактивної роботи українських агентів і видавців, які б пропонували щось шведським колегам. Але їм важливо прочитати вже зроблений переклад на англійську, німецьку або французьку. І тут виникає питання якості англійських перекладів, яка не завжди висока», — підкреслив Хокансон.

Він також розповів про свій досвід перекладу «Амадоки» Софії Андрухович, зазначивши, що це було рішення одного з найбільших видавництв у Швеції, яке легше йде на фінансовий ризик.

«Це була особлива ситуація, оскільки одночасно з шведським перекладом «Амадоки» також працювали данське і норвезьке видавництва. Ми спілкувалися з перекладачами на ці мови, що допомагало, оскільки я не був наодинці з текстом. Я звертався до Софії, але лише зрідка, оскільки багато проблем, що виникають при перекладі, є більше проблемами твоєї мови, ніж мови та тексту, які ти перекладаєш», — зазначив він.

Хокансон також поділився враженнями від книги: «Найзахопливішою частиною перекладацького процесу було різноманіття стилістик, тональностей і голосів у тексті. Адже перекладач діє як актор — ставить себе в описувані обставини і грає в них, але своєю мовою». Шведські критики також відзначили стилістику «Амадоки», вважаючи її амбітним проєктом з цікавою естетикою. Книга відкрила очі на частини європейської історії, які були невідомі багатьом.

Ситуація з перекладами українських книг на шведському ринку змінилася: до 2022 року їх практично не існувало, а тепер щороку виходить кілька нових назв. Проте ринок перекладів у Швеції залишається невеликим, особливо для мов, окрім англійської. Хокансон підкреслив, що раніше перекладів виходило менше, ніж зараз, але ситуація з українською літературою все ж помітно змінилася.