Повчав дітей любити Русь, але його нащадок спалив Київ: 901 рік тому помер князь Володимир Мономах

Повчав дітей любити Русь, князь Володимир Мономах залишив по собі не лише легендарну “шапку Мономаха” (яка насправді є пізнішою московською легендою XIV–XVI століть, пов’язаною з золотоординськими традиціями, і ніколи не належала київському князю). Справжня слава Мономаха полягає в його реальних досягненнях: об’єднанні Русі перед загрозою половців, проведенні реформ і моральному авторитеті, який він залишив своїм нащадкам.

Володимир Всеволодович, ймовірно, народився у 1053 році в Переяславі. Він був сином князя Всеволода Ярославича (сина Ярослава Мудрого) та візантійської княжни Марії-Анастасії, доньки імператора Костянтина IX Мономаха, звідси й отримане прізвисько. У хрещенні йому дали ім’я Василь.

Повчав дітей любити Русь та об’єднувати князівства

Друга половина XI століття в Київській Русі стала періодом посилення удільної системи та князівських міжусобиць після смерті Ярослава Мудрого. “Тріумвірат” Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод) не зміг довго зберігати єдність. Молодий Володимир рано почав князювати: спочатку у Ростові, потім у Смоленську з 1073 року, а з 1078 року — у Чернігові. Він брав участь у походах, дипломатичних місіях і битвах, часто заступаючи батька та здобуваючи досвід у військових і керівних справах.

Час був вкрай нестабільним: половці (самоназва – кипчаки) регулярно спустошували прикордонні землі, а князі воювали між собою за столи і волості. Мономах швидко здобув репутацію вправного воїна та дипломата.

З 1094 року, ставши переяславським князем, Володимир розпочинає системну війну з половцями. Він організував численні походи (за деякими даними – понад 80), часто в союзі з іншими князями. Найвідоміші перемоги – похід 1103 року на річці Сутінь (Молочна) та інші рейди в степ, які на роки послабили загрозу кочовиків. Мономах чітко усвідомлював, що лише об’єднані сили Русі можуть протистояти сильному зовнішньому ворогу.

Важливо зазначити, що для припинення усобних війн він став ініціатором двох ключових князівських з’їздів. Ці з’їзди продемонстрували Мономаха як державного діяча, який прагнув не стільки великої особистої влади, скільки єдності перед спільною загрозою.

Після смерті Святополка Ізяславича в 1113 році кияни закликали вже не молодого Мономаха на престол (на той момент йому було вже 60). Його правління стало періодом відносного спокою та піднесення.

Володимир ефективно управляв державою, розширив “Руську Правду” своїм “Уставом Мономаха” – реформами, які полегшили становище простих людей, обмежили лихварство та соціальну напругу. Мономах зміцнив авторитет Києва, контролював більшість князівств через синів і союзників. Русь знову виглядала потужною та єдиною, як і століття до того за славнозвісних Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Окреме місце в спадщині Мономаха займає його “Повчання дітям”, написане близько 1117 року, коли він вже був досвідченим 64-річним князем Київським. Це одна з найзначніших пам’яток давньоруської літератури. Написане “сидячи на санях” (тобто готуючись до смерті), воно адресоване не лише синам, а й усім нащадкам.

Князь повчає: боятися Бога, творити милостиню, захищати слабких (вдів, сиріт, убогих). Також не лінуватися, вчитися (“батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов”). Бути хоробрим у бою, але не марнославним. Шанувати старших, бути чесним у клятвах, уникати брехні, пияцтва та гордині. Любити землю Руську, воювати за неї та підтримувати єдність.

Цей твір поєднує автобіографічні спогади про походи та небезпеки з морально-етичними настановами. Це не сухий трактат, а живий голос досвідченого правителя, який пройшов через численні битви, перемоги та зради. “Повчання” стало зразком дидактичної літератури і підкреслює образ Мономаха як мудрого філософа-владики.

Деякі дослідники дійшли висновку, що мова Володимира Мономаха у “Повчаннях” була дуже близькою до місцевого мовлення, і в ній засвідчені такі лексеми, які нині збереглися лише в українській мові.

Володимир Мономах помер 19 травня 1125 року поблизу Переяслава, у своїй улюбленій церкві на Альті. Його поховали в Софійському соборі в Києві. Саркофаг Мономаха зберігся, і його можна оглянути в музеї.

Таким чином, правління Володимира Мономаха вважають одним із останніх періодів реальної єдності Київської Русі. Адже після його смерті (і особливо після смерті його сина Мстислава Великого, який ще 7 років після смерті батька керував об’єднаною Русю) почався прискорений процес роздроблення на удільні князівства. Він був чи не останнім великим київським князем, який міг утримувати баланс сил, перемагати зовнішніх ворогів і задавати моральний тонус еліті.

Саме тому його ставлять поряд з Володимиром Великим (хрестителем) і Ярославом Мудрим (законодавцем і будівничим). Мономах – воїн-захисник, реформатор і мораліст, який у важкі часи зберігав ідеал єдиної Русі. Його спадщина – це не якась міфічна шапка, а реальні перемоги, закони та слова, які й сьогодні є цікавими для роздумів.

Володимир Мономах також мав численне потомство – близько 12 дітей від двох шлюбів. Першою дружиною (з 1074 року) була Гіта Уессекська, донька останнього англосаксонського короля Англії Гарольда II. Від цього шлюбу народилися старші сини, серед яких найвизначніший – Мстислав Великий (1076–1132). Другою дружиною стала Єфимія (або невідома за іменем половецька княжна), дочка половецького хана. Від неї, ймовірно, походив Юрій (Георгій) Долгорукий та інші молодші діти. Таке змішання крові – англійської, візантійської та степової – відображало дипломатію Мономаха, який укріплював союзи через шлюби.

Після смерті Володимира у 1125 році великокняжий престол посів його старший син Мстислав Великий. Сім років (1125–1132) він продовжував справу батька: утримував єдність Русі, успішно воював з половцями, зміцнював центральну владу та авторитет Києва. Його правління часто вважають останнім “золотим” періодом відносної стабільності Київської Русі. Однак після смерті Мстислава удільні князі остаточно розірвали єдність.