Новина про Сергія Лукашова: від полковника до командира батальйону БпЛА

Новина про Сергія Лукашова, колишнього полковника Міністерства внутрішніх справ України, який у 2014 році не дозволив сепаратистам захопити Сватове, а після початку повномасштабного вторгнення вирушив на фронт у ролі рядового. Наразі він очолює батальйон безпілотних літальних апаратів і пояснює, чому без людей техніка не може вирішити всі питання.

Травень 2014 року, Донеччина та Луганщина. Сепаратисти, підкріплені російськими керівниками, вже відчули смак швидких перемог, захопивши Слов’янськ, Краматорськ, Луганськ та Донецьк. Багато місцевих міліціонерів переходять на їхній бік або ж мовчки дозволяють захоплювати арсенали зі зброєю. Вони вважали, що лише трохи натиску, залякуючи мерів та керівників силових структур, буде достатньо для захоплення всієї Донеччини та Луганщини.

Окрім агентів ФСБ, таких як Ігор Гіркін, активно діяли місцеві «корисні ідіоти», які були під впливом російської пропаганди. На Луганщині активним був колишній співак місцевого ансамблю, поет-аматор Олексій Мозговий. На початку травня він разом із кількома десятками озброєних місцевих жителів їздив по райцентрах області, тиснучи на мерів і силовиків, щоб ті провели так звані референдуми про приєднання до ЛНР. Два найбільші райони на півночі області — Старобільський та Сватівський — були стратегічно важливими для сепаратистів, адже їх захоплення відкривало б шлях на Харківщину.

Сватове: опір сепаратистам

Проте в Сватовому все пішло не за планом сепаратистів. Мер міста Євгеній Рибалко та керівник місцевої поліції Сергій Лукашов вирішили, що «ЛНР» тут не потрібна. Їх підтримали місцеві патріоти. Лукашов встановив блокпости на в’їзді до міста, а відділ міліції перетворив на фортецю, оточивши його колючим дротом, бетонними блоками та мішками з піском. Він видав зброю всім міліціонерам і наказав стріляти на ураження у разі нападу. У Сватовому був склад зброї, і його захоплення могло суттєво підсилити сепаратистів, як це сталося в інших містах Донеччини навесні 2014 року.

9 травня лідер місцевих сепаратистів Мозговий із кількома десятками своїх бойовиків під’їхав до райвідділу, який вже був забарикадований.

— Командир, ми ж хочемо все по-мирному, просто потрібно провести референдум! — звернувся Мозговий до Лукашова.

— Нам тут нах…й твій референдум не потрібен, — відповів Лукашов. — Пизд…й назад, звідки прийшов. А якщо спробуєш штурмувати нас — за…єшся, я дав наказ стріляти. Спробуй сунутися.

Бойовики Мозгового повернулися назад до Луганська. Він спробував змінити тактику — кілька прихильників «ЛНР» роздавали бюлетені із закликами голосувати. Лукашов заарештував кількох таких «активістів», і на цьому спроби фейкового референдуму завершилися. Сепаратисти також намагалися створити барикаду на залізниці, щоб зупинити потяги з військовою технікою для ЗСУ, але Лукашов і його міліціонери заарештували і їх, відправивши під конвоєм до Харкова.

Лукашов виграв час, який був дуже потрібен.

«Нам вдалося протриматися кілька тижнів, а потім вже прийшли добровольчі батальйони та десантні бригади ЗСУ, і сепаратисти вже не думали сюди їхати», — зазначає він.

Деякий час у Сватовому була розташована Луганська обласна адміністрація та управління СБУ, настільки влада вважала це місто безпечним. Пізніше адміністрацію перевели до значно більшого Сіверськодонецька.

Новина про подальшу кар’єру Лукашова

Після Сватового Лукашов отримав підвищення — йому запропонували очолити поліцію в проблемних місцях Дніпропетровщини, спочатку в Кам’янському, а потім у Кривому Розі. Там вже не було сепаратистів, а була звичайна робота правоохоронців — охорона громадського порядку та боротьба зі злочинністю. Лукашов, як людина, для якої важливі справедливість і принципи, завжди ставив виконання своєї місії вище всього. З початком вторгнення він постійно переконував керівництво поліції та МВС, що тисячі поліцейських можуть принести більше користі на фронті.

«Поліція не воює, це справа ЗСУ, а поліція має охороняти порядок», — відповідали йому.

Переконавшись, що його не почули, Лукашов звільнився з МВС і приєднався до армії. Лише через рік керівництво МВС ухвалило рішення створити бойові бригади у складі міністерства. Лукашов, згадуючи це, сумно посміхається: «Вони лише потім зробили те, про що я говорив від самого початку вторгнення».

Служити в армії він пішов простим рядовим. За його прикладом у військо пішли два його сини.

— Ти ж цілий полковник у МВС, вже дослужився до пенсії, тебе точно не призвуть, навіщо тобі армія? — питав його один з офіцерів у військкоматі Кам’янського, де він тоді жив.

— Якщо ти підеш рядовим, — продовжував офіцер, — будеш на найнижчому рівні та виконуватимеш усі накази — копати окопи, стояти в нарядах. Воно тобі треба?

— Так буде чесно. По-чоловічому, — спокійно відповів Лукашов.

Завдяки звичайному розподілу у військкоматі він потрапив у новостворену 46-ту окрему аеромобільну бригаду ДШВ. Нормативи десантників для 44-річного Лукашова не були проблемою.

«Там на залік, між іншим, треба було відтискатися від підлоги 20 разів, — каже він із посмішкою, — я і так відтискаюся 80, це не проблема». Він займався дзюдо в юності, виграв кілька чемпіонатів і отримав звання кандидата в майстри спорту. Відтоді завжди підтримує себе у формі. У 2026 році, поруч із входом до підземного штабу свого батальйону, він разом із побратимами зібрав кілька турніків. Цей саморобний фітнес-центр поміж дерев нагадує спортивні майданчики 1980-х, як у київському Гідропарку.

«Ми тут підтягуємося, займаємося на брусах, бігаємо по лісі, — каже він, — хто хоче, завжди знайде можливість». Після навчання Лукашов потрапив на фронт і одним із перших почав виконувати завдання.